Основні принципи виховання

Виховний принцип – залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, організація умов для її духовного зростання. Формування основ ціннісного ставлення дитини до світу і самої себе.

Гуманізація  виховання – ставлення  до  дитини  як  до  цінності,  визнання  її  права   на  вільний  розвиток  та  реалізацію  своїх  природних  здібностей, вироблення   оптимістичної  гіпотези  розвитку    кожної  психічно  нормальної  істоти,  вираз  довіри  до  її  можливостей,  існування  резервних  сил, опора  на  її  позитивні  якості  й  здобутки.

Демократизація виховання – повага до особистості дитини, орієнтація на її інтереси, емоційну та мотиваційну сфери, розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довіри, взаєморозуміння між фахівцями, батьками і вихованцями,. Формування  у дітей самостійності, надання  можливостей  для   вибору та самовизначення у відповідності з індивідуальними здібностями та інтересами.

Диференціація та індивідуалізація – раціональне сполучення різних видів діяльності у відповідності з психічним, фізичним, соціальним, інтелектуальним розвитком дитини. Вивчення рівня розвитку, схильності, здібностей дитини на основі новітніх психологічних, медичних, педагогічних методик діагностування з метою забезпечення раціонального обсягу навантаження (інтелектуального, рухового, емоційного). Орієнтація на зону найближчого розвитку кожної конкретної дитини.                                                           

Системність і послідовність – безперервність та послідовність оздоровчо-реабілітаційного та педагогічного процесу, в якому попередній період розвитку забезпечуе передумови для одержання наступних знань, умінь та навичок, тобто надання програмного матеріалу в єдиній послідовності з урахуванням зростаючої  дитячої компетентності  в різних сферах діяльності та покращенням їх стану здоров¢я.

Природовідповідність – створення   педагогом   сприятливих   умов  для  природного  й  поступового  розвитку  особистості  дитини, орієнтація   на  здоровий  глузд, диференціація  того, що  корисне , сприятливе, розвивальне, а  що – шкідливе, руйнівне, гальмівне,що суперечить  її  природі; врахування  в  навчально-виховному  процесі  багаторічної  природи  дошкільника,  його  вікових  та  індивідуальних  особливостей.

Народність виховання – врахування національних і культурно-історичних традицій.

Гармонізація родинного і суспільного виховання – орієнтація на спільну творчу діяльність дітей і дорослих, зацікавлення батьків перспективами розвитку дитини; організація педагогічної просвіти батьків, об¢єднання і координація виховних зусиль усіх суспільних інститутів.